Історія непотоплюваного бетонного корабля, який ніколи не плавав

Повоєнні підрахунки показали, що в форт потрапило понад три тисячі авіабомб і снарядів, але бетон і броня так і не отримали фатальних ушкоджень

14-05-2017
208 Перегляди

Історія самого непотоплюваного бетонного корабля, який ніколи не плавав, бо був островом, переходив з рук в руки, але так жодного разу і не здався.

Якщо відправитися на Філіппіни, то біля фарватеру південного входу в Манільську бухту найбільшого острова архіпелагу – острова Лусон – можна зіткнутися з чимось незвичайним. Хоча стикатися-то якраз категорично протипоказано – скінчиться це кепсько. А от подивитися – можна. Навіть сьогодні там ще є на що подивитися. А яке ж було здивування моряків 1930-х років, коли перед їхніми очима поставав захищаючий вхід в бухту величезний американський лінкор … відлитий з бетону!

Кораблем в прямому сенсі слова це споруда, звичайно, ніколи не була. «Бетонним лінкором» сучасники прозвали форт Драм – фортифікаційну споруду в складі укріплень острова-фортеці Коррехидор, що прикривала підходи до Манильской бухті Лусона. Цей незвичайний форт видом своїм дійсно подібний до американського бойового корабля тієї епохи: гострий бетонний ніс-хвилеріз, піднятий півбак, дві корабельні башти з парою гарматних стволів у кожній, високі круглі ґратчасті щогла – приблизно таку можна було бачити на лінкорах «Західна Вірджинія» або «Теннессі» в Перл-Харборі, де була знаменита база лінійних сил американського Тихоокеанського флоту. Кран-балки, шлюпки – все як на лінкорі. Ось тільки плавати не може, оскільки надійно посаджений фундаментом на вирубані військовими інженерами до стану рівного майданчика колись скелястого острівця Ель-Фрейл.

Народження героя

Трапилася в 1898 році Іспано-американська війна, яку США почали заради визнання незалежності Куби, в результаті привела до поразки Іспанії та захопленню американцями Куби, Пуерто-Ріко і Філіппін. В ході бойових дій 30 квітня американська ескадра в складі шести крейсерів біля берегів острова Лусон Філіппінського архіпелагу втопила десять іспанських бойових кораблів під загальним командуванням адмірала Монтохо. При цьому американські кораблі при захопленні Манильской бухти не отримали серйозних ушкоджень.

Острів Ель-Фрейл©Hearst Shkulev Media LLC

Під враженням від своєї занадто легкої перемоги або просто про всяк випадок, американці, отримавши Філіппіни, незабаром почали зміцнювати підступи до Манильской бухти, встановлюючи артилерійські батареї на її берегах і перетворюючи в фортецю, що стоїть прямо в горловині входу острів Коррехидор. Ведуча в глибину бухти протока має ширину всього 19 кілометрів, так що гармати Коррехідор надійно її прострілювали. Але оскільки Коррехидор зміщений до північного берега входу в бухту, то серед найбільш широкого південного рукава, в дев’яти з невеликим кілометрах від Коррехідор, спорудили той самий форт Драм, остаточно запечатати Манілу з моря.

Будівництво почалося в 1909 році і тривало дев’ять років. У 1918-му укріплення урочисто передали військовим. Нарекли його фортом Драм – на честь відомого в США бригадного генерала Річарда Драма. Озброєння форту складалося з двох броньованих корабельних веж зі спареної установкою чотирнадцятидюймових (356-мм) гармат у кожній. Ці чотири гармати були здатні метнути 680-кілограмовий бронебійний або 578-кілограмовий фугасний снаряд на 18 кілометрів, а обертові вежі з гідроелектричними силовими приводами забезпечували швидку зміну напрямку обстрілу. Ще чотири гармати калібром по шість дюймів (152 мм) розташовувалися попарно в бортових трюмних установках обох бортів і призначалися для знищення будь-якої плавучої «дрібниці», якби такий понад сподівання вдалося підібратися до форту ближче, якимось чином уціліти в розривах снарядів головного калібру на далеких дистанціях. У 1930-і роки на верхній палубі були додатково встановлені ще дві 76-міліметрові зенітні гармати і пара кулеметів. Правда, американці вважали форт Драм неприступним і не дуже боялися ворожої авіації: захист був найпотужніший.

Товщина бортів в різних місцях становила від 7,5 до 11 метрів армованого бетону, а товщина верхньої палуби сягала шести метрів! Вивести з ладу знаряддя форту могло лише пряме попадання в вежу великокаліберного снаряда, що було б на ті часи майже неймовірною вдачею для противника. Бомби ж японських літаків калібром 500 або 800 кг могли пробити не більше півметра бетону. Це при тому, що в порівняно невеликий форт (довжина – 106 м, ширина – 44 м, висота від рівня води – 12 м) ще потрібно було примудритися потрапити. Але навіть саме вдале попадання могло б зруйнувати лише розміщені на палубі бараки для проживання гарнізону в мирний час і відкрито встановлені там зенітні гармати з прожекторними станціями. Ні основну артилерію, ні приховані за залізобетонними стінами машинні зали, снарядні льохи і казарми для розміщення в бойових умовах 240 солдатів і офіцерів бомби і снаряди японців ніяк не могли б зашкодити. При цьому форт був цілком автономним: запаси боєприпасів, палива, води і продовольства на його складах забезпечували багатомісячну оборону в умовах повної блокади.

Схема бетонного лінкору©Hearst Shkulev Media LLC

Облога

Недільного ранку 7 грудня 1941 року літаки з японських авіаносців нанесли удар по базі американського Тихоокеанського флоту в Перл-Харборі, поклавши початок війні між США і Японією. Вже на наступний день, 8 грудня, японці почали операцію по захопленню Філіппін. 22 грудня черга дійшла до острова Лусон, де десант основних сил 14-ї армії під командуванням генерал-лейтенанта Масахару Хомма висадився в затоці Лингала – на 155 кілометрів на північ від Манильской бухти. З цього моменту почалося стрімке захоплення острова, і до 2 січня 1942 року було зайняте розташоване на ньому столиця Філіппін – місто Маніла. Це місто стояло якраз в глибині тієї самої бухти, яку з моря захищали Коррехидор і форт Драм, так що острівні фортеці виявилися фактично відрізаними від берега. Всі американські війська були відтіснені на півострів Батаан – північний виступ берега, що нависає на горловиною входу в Манільську бухту поряд з фортецею Коррехидор.

31 січня японські війська вийшли на протилежний південний берег бухти і тут же потрапили під вогонь гармат форту Драм. До берега було всього близько чотири кілометри, так що стріляти могли не тільки баштові знаряддя головного калібру, а й пара 152-міліметрових гармат з південного боку форту. Так почалася епопея неприступної фортеці. Треба сказати, що форт Драм був підготовлений до ведення бойових дій ще 10 грудня. Щоб уникнути небезпеки пожеж і для розширення сектора обстрілу другої башти гарнізон зніс з палуби форту все тимчасові споруди. Люди спустилися в бетонні каземати.

До 6 лютого японці зуміли підтягти до берега свою артилерію і почати у відповідь обстріл. Форт отримав близько сотні влучень без будь-яких серйозних ушкоджень. Правда, сам гарнізон на всякий випадок спиляв і скинув за борт ґратчасту щоглу, визнавши її надто зручним орієнтиром для супротивника. Далі японці продовжували час від часу з люто обстрілювати форт з берега і отримувати відповідні «подарунки» від його знарядь. І якщо прихованим за бетоном і бронею розрахунками американських гармат ця дуель нічим особливим не загрожувала, то тому, що стояло відкрито в земляних ровах японської артилерії доводилося несолодко. У такому режимі пройшов перший місяць облоги.

Лінкор в облозі

Нарешті 15 березня японці доставили на острів і встановили на позиції важкі 240-міліметрові гаубиці і спробували ними зруйнувати «бетонний лінкор». Єдиним реальним результатом стало знищення стоячих відкрито на його палубі зенітних знарядь, але ні баштові, ні тюремні 152-міліметрові гармати не постраждали. Так само як і гарнізон. З цього дня розлючені японці почали стріляти по форту щодня. Після того як японці на початку квітня 1942 року розгромили американські війська на півострові Батаан (лише небагатьом вдалося під вогнем противника переправитися через північний рукав ведучого в бухту протоки на острів Коррехидор), настала черга і цієї фортеці. На Коррехідорі разом з власним гарнізоном зібралося близько 11 тисяч американських і філіппінських військ, але не вистачало ліків і продовольства, люди страждали від ран і тропічних хвороб. З Батаан японська артилерія систематично обстрілювала фортецю, пригнічуючи берегові і зенітні батареї і відкриваючи своєї авіації можливість безбоязно скидати на американців бомби.

У підсумку 5 травня десантні судна повезли японських солдатів через протоку. Уцілілі гармати Коррехідор, що стріляли через острів-форт Драм і інші укріплення американців в протоці влучним вогнем потопили значну частину японських барж. Однак залишилися все-таки висадили на берег піхоту – за різними оцінками, близько 600 чоловік. Генерал-лейтенант Хомма був у відчаї: він вважав, що спроба штурму провалилася. Але його американський опонент – що обороняв Коррехидор генерал Уейнрайт – був іншої думки. До моменту штурму хворих і поранених серед американців було більше, ніж здорових і боєздатних, люди ледве тягнули ноги від голоду і малярії, майже не було протитанкової зброї. У такому положенні, не дивлячись на свою чисельну перевагу, Уейнрайт прийняв рішення про капітуляцію. По суті, рішення вірне: не цей, так наступний штурм все одно увінчався б успіхом, оскільки до японців у міру потреби підходили свіжі сили, а ось американцям допомоги чекати було абсолютно нізвідки.

Форт Драм був цілком боєздатний, гармати цілі, снарядів вдосталь. Розкльовати бетонну твердиню артилерією японці не змогли б, розбомбити з повітря теж не вийшло б. «Бетонний лінкор» міг би продовжувати опір і грізним привидом власної величі стирчати посеред протоки, пострілів по берегах. Але сенсу в цьому вже не було з тих же самих причин: майже за шість місяців оборони гарнізон не отримав ззовні ні банки тушонки, а тепер чекати допомоги тим більше не було звідки. Люди сиділи на половинному пайку, прісної води залишалося на кілька днів. Можна було протягнути ще тиждень, але потім знесилених артилеристів все одно б перерізали. У підсумку на зборах офіцерів форту було прийнято сумне рішення про капітуляцію. За наказом генерала Уейнрайта перед здачею зброю підірвали, перетворивши форт на безплідний шматок бетону посеред моря.

Іржавий бетонний корабель©Hearst Shkulev Media LLC

Облога-2

Але останньою бойової сторінкою форту Драм стали події 1945 року, коли вже американці щосили громили Імператорську армію, звільняючи Філіппіни. Захопивши зміцнення Манильской бухти, американці дізналися, що в колишньому форте Драм сидить невеликий японський гарнізон. Доцільність перебування там солдат залишається під великим питанням: відновити зміцнення і його артилерію японці так і не змогли, а ружейно-кулеметним вогнем на морських просторах нічого не досягнеш. Трохи пострілявши по форту з знарядь для запобігання можливого опору японців, їм запропонували здатися. Однак ті здаватися не збиралися – може, з міркувань самурайської честі, а може, справедливо побоюючись відплати за так звану «манільську різанину».

Залишаючи це місто в лютому 1945 року, японські солдати з небаченим звірством згвалтували, убили, закололи багнетами і порубали самурайськими мечами більше десяти тисяч чоловік мирного населення, зруйнували місто з його лікарнями і храмами. Вони не пощадили ні жінок, ні дітей, ні старих, ні лікарів Червоного Хреста, ні іноземних дипломатів, нехай навіть і з союзної Німеччини. Звільнивши Манілу янкі бачили наслідки самурайської підлості і ховали трупи. Навіть сьогодні на Філіппінах ставлення до японців, м’яко сказати, прохолодне, а вже тоді, в 1945-м, по гарячих слідах …

Загалом, церемонитися з ворогами морська піхота США не стала. У квітні 1945 року до форту підійшов десантний корабель LSM-51, з якого джи-ай висадилися на його дах по містках. Спускатися в приміщення і вести там бій, втрачаючи людей, американці не збиралися. Просто закачали в отвори вентиляційної системи суміш з двох частин дизельного палива і однієї частини бензину, після чого відійшли в море і дистанційно підпалили цей напалм. Форт палав кілька днів. Коли під закопчені зводи остигаючих бетонних казематів змогли нарешті спуститися американці, вони нарахували всередині 65 обвуглених тіл.

Бетонний корабель-лінкор

Повоєнні підрахунки показали, що в форт потрапило понад три тисячі авіабомб і снарядів, але бетон і броня так і не отримали фатальних ушкоджень. Не постраждали від обстрілів і внутрішні приміщення. Сегодня форт Драм як і раніше підноситься посеред ведучого в бухту південної протоки. Цілі ще іржаві гарматні вежі колишньої батареї «Е». У старій фортеці ніхто не живе. Лише місцеві мародери вирізали автогеном метал з конструкцій і, скільки змогли, відвезли, та задля безпеки судноплавства встановлена ​​на палубі невисока біла вежа автоматичного маяка.

Get the best viral stories straight into your inbox!

Don't worry, we don't spam